#5 Злість: інструкція. Сила напору.

 

Автор: Oksana Ratushna

Пригадуєте, як ви вчилися писати? Пригадуєте, як спочатку не виходило знайти таку силу напору ручкою чи олівцем, щоби з одного боку була достатньо чітка і видна лінія письма, а з іншого боку - щоб не продавити сторінку паперу наскрізь. 

Не знаю як ви, а я часом продавлювала ту дірку. А часом недастатньо тиснула, лінія букви виходила бліда і ледь помітна, тому потім обводила повторно.

А скільки часу, уваги, зусиль і практики знадобилося, щоби виробити навичку зручно тримати ручку, тримати зошит...

Скільки часу, зусиль, уваги, практики і помилок знадобилося, щоб навчитися писати саме ті букви, цифри, слова?.. Писати в розмірі лінійки чи клітинки?..

А пам'ятаєте ту кляту крапельку, що наростала на неякісних кулькових ручках під час письма, а потім лишалася на якійсь букві як клякса?.. А потім вона ще й сохла довше і, забувшись, можна було випадково так масно розмазати її по півсторінці? Я пам'ятаю) 

Пригадуєте, якими незграбними і костурбатими були ті перші спроби? А зараз ви навіть не задумуєтесь,  просто берете і пишете.

Може то дивна на перший погляд аналогія, але освоєння навички "писати злістю" теж потребує часу, уваги, зусиль, практики і багатьох-багатьох помилок. 

Спочатку виходить криво, костурбато, постійно то зі замалим, то зі засильним напором. Кажемо і робимо "щось не те", а потім шкодуємо, що взагалі то починали...

Але. Це нормально. Нормально робити щось костурбато, навчаючись.

Ба більше, поки ми робимо щось костурбато, доти ми вчимося. А як тільки все в нас виходить "на кант", значить ми молодці, ми щось навчилися робити добре. І... зупинилися в своєму розвитку. Бо помилки - то маркер навчання, його обов'язковий атрибут.

Але окей, дивну фразу я вжила, чи не так? "Писати злістю"... 

Цією фразою маю на увазі, що емоція злості - це та ментальна енергія, яка дає нам сили, "заряд", наснагу рухатися в напрямку проблемної зони і намагатися її вирішити, пофіксити.

Зверніть увагу:

Коли вам сумно, обличчя, руки ноги, все тіло наче обм'якає, опускається. Там нема енергії на зміну. Там інша функція - не змінювати ситуацію, а відпустити незворотньо втрачене.

Коли вам страшно, ви б'єтеся, тікаєте або завмираєте.

Коли ви відчуваєте відразу, вам хочеться відсторонитися, збільшити дистанцію, а не накинутися на людину чи ситуацію, щоб її змінити.

Натомість, саме злячись, ми відчуваємо, як тіло напружується, чинить опір, може навіть стискаються зуби і кулаки. Вектор руху нашого тіла - до ситуації, до людини. Ми голосніше і різкіше говоримо, більше жестикулюємо. Саме злість нас активізує і рухає назустріч ситуації, яка потребує вирішення. Наприклад, в місце, де порушуються наші кордони: територіальні, фізичні, ментальні чи інші.

Так от, до чого тут "писати злістю"? А до того, що "заряд", "енергія" злості, гніву може лякати своєю потенційно руйнівною силою. Особливо, якщо злість як емоція з дитинства була "поза законом". Злитися не можна було. 

Або ж, навпаки, злитися можна було всім і настільки, що дитина, спостерігаючи за руйнівними наслідками неконтрольованої злості дорослих, пішла "в опозицію" і вирішила "ніколи не злитися".

Якщо ж, у сім'ї були плюс-мінус сприятливі обставини, якщо дорослі були живими та емоційними, але емоції не руйнували, а допомогали будувати та впорядковувати, дитина, спостерігаючи за батьками і їхніми "вже-прирученими-мустангами-що-стали-господарськими-конями", могла з їх допомогою приручати і свого "маленького-ще-мустанга" - свій гнів. А приручивши його, користуватися ним, як лише одним із корисних для життя (і стосунків) інструментів.

"Писати злістю" значить використовувати, каналізувати, скеровувати енергію злості туди, де потрібно щось змінити. Підбираючи час, силу напору, форму вираження та інше.

Адже діапазон застосування злості величезний і пристосовуваний до ситуації: від сили ковальського молота та кувалди до тонкої роботи ювеліра. 

Вище я згадувала про сприятливі чи несприятливі умови дитинства для розвитку навички "писати злістю". Якщо сприятливих умов не було тоді, то добра новина в тому, що ще не все втрачено. Вчитися ніколи не пізно. Лише хотілося б. 

Як? Для початку, ви можете самостійно згадати ваше дитинство, місце злості у ньому. Чи злилися ви? Як на це реагували дорослі? Як близькі дорослі проявляли чи не проявляли злість один до одного, до вас? Які позитивні наслідки злості ви спостерігали? Які негативні наслідки злості ви спостерігали?

Чи вдавалося вам коли-небудь використати, скерувати, оформити вашу злість так, щоби вона покращила для вас ситуацію?

Чи є у вашому оточенні зараз люди, які гірше, ніж ви, застосовують свою злість? Як по-вашому, чого не варто робити як вони?

Чи є зараз у вашому оточенні люди, які краще, ніж ви, застосовують свою злість? На вашу думку, чого можна в них повчитися?

Ви можете подумати над цими питаннями, а можете написати відповіді на них. Писати більше рекомендую, бо тоді думка краще оформляється, а не стрибає туди-сюди.

Ви можете поговорити про злість із вашими близькими. Яке місце злості в їхньому житті. Ви можете обмінятися думками та досвідом з цього приводу. І тим самим розширити погляд на цю тему.

Це може бути початок вашого дослідження того колосального потенціалу, який містить ваша власна злість, якщо з нею познайомитися, приручити, може навіть заприятелювати.

Також чудовим місцем для такого дослідження чи його продовження може стати психотерапія. 

Із власної практики можу лише коротко сказати, що дослідження злості в психотерапії неминуче стикається зі страхами, заборонами і почуттям провини. Іноді таким сильним, що навіть думати про злість "не можна". Особливо, коли йдеться про злість на батьків чи злість на своїх маленьких дітей... Але, зі всім цим можна і варто працювати, лише хотілося б.